Енергоспільноти в українських громадах – це про “екологічні мрії” чи (не)нові моделі об’єднання різних суб’єктів для задоволення своїх енергетичних потреб? Таке моє узагальнення і “три крапки” до дискусії, яка відбулася 27 березня за ініціативи Екодія та підтримки німецьких партнерів. І дякую організаторам за надану мені можливість приєднатися та виступити онлайн.
Напередодні дискусії з представниками депутатського корпусу, уряду, громад, фахівців та міжнародних партнерів відбулася презентація результатів дослідження Німецького енергетичного агентства dena стосовно передумов для розвитку енергоспільнот в Україні. Німецькі колеги звертають увагу, що розвиток енергоспільнот потенційно може зменшувати енергодефіцит та робити українську енергетику “зеленішою”, а також посилаються на європейську практику.
В контексті виступу предсатвників Міненерго, йдеться насамперед про обов’язковість вимог щодо приведення українського законодавства до відповідних норм ЄС. Було згадано про відповідні законодавчі ініціативи, які запроваджують дві моделі енергоспільнот: класичну і так звану ВДЕ-модель, яка передбачає виключно генерацію з відновлюваних джерел.
Але мені бракує аргументів, чи ці законодавчі зміни справді посприяють розгортанню енергоспільнот на практиці. Схиляюся до думки, що це спрямовано виключно на чергове виконання вимог ЄС, що в принципі теж зрозуміла ціль.
Почнімо з того, що в Україні законодавчо вже закріплена форма, яка дозволяє організовуватися учасникам та створювати подібні спільноти – енергокооперативи. Їх визначенням було доповнено ЗУ “Про альтернативні джерела енергії” ще у квітні 2019 року. За схожою моделлю свторено енергокооператив у місті Славутичі “Сонячне місто” (завдяки зусиллям насамперед Андрія Зінченка і підтримці міського голови Юрія Кириловича). І додам більше, цей кооператив з’явився ще у 2018 році, тобто майже на рік раніше до ухвалення відповідних змін до законодавства. На жаль, подібних зразкових кооперативів за 6 останніх років я не знаю. Принаймні широкого розголосу про такі нові проєкти не було. І це окрема тема для аналізу причин і рекомендацій. Принаймні є ГО, які ці питання досліджують, наприклад такі як Синергія та greencubator.
Але найбільше мене цікавить рівень переконливості ініціаторів запровадження енергоспільнот щодо фінансових та інших вигод для розвитку таких моделей в Україні. Чи проводиться системна робота з потенційними учасниками таких спільнот? Крім громадських активістів та аналітиків, які це просувають і досліджують, такої роботи не видно насамперед з боку уряду. Давайте відверто, ми живемо в умовах, коли з’являються опитування про ставлення споживачів до кліматично нейтральних технологій та об’єктів ВДЕ-генерації. І завжди знаходяться серед опитуваних ті, хто надає аргументи на підтримку “аби дешевше”.
До чого я веду? Українцям наводять європейський досвід, і це добре. Але в країнах ЄС інші підходи до розвитку будь-яких нових моделей: від розробки та публічного обговорення концепцій, вивчення запиту з боку споживачів до надання необхідної підтримки у впровадженні проєктів.
На заході 27 березня я не почула про механізми створення енергоспільнот, які пропонують розроблені законопроєкти, з яких два вже зареєстровано. Я також не почула, чи справді вивчений запит споживачів, їх ресурсна спроможність, фінансова зацікавленість та готовність це розвивати.
На мої коментарі стосовно того, що нам би впоратися із практичним поширенням порівняно нових механізмів, таких як “активний споживач” та “агрегація”, отримала зауваження від нардепів, що все розвивається. Особливо більшає активних споживачів. Шкода, що не уточнили, у якому саме секторі споживачів – побутових, непобутових, скільки серед них комунальних підприємств? А якщо все так добре, то чи будуть застосовані ці механізми у моделях майбутніх енергоспільнот? Відповідей на ці запитання не отримала.
В той же час очільники громад підтверджують, що енергетичні виклики нікуди не поділися. І навіть є успішні приклади, як з ними намагаються справлятися. Громади сьогодні вимушені виходити на зовсім інший рівень енергетичного планування і розвитку проєктів. Постає багато питань: пошук фінансів, фахівців, управлінців такими проєктами, опанування навичок розробки торгових стратегій та вихід на ринок тощо.
Енергоспільноти можуть вписуватися у місцеві стратегії енергетики і клімату. Та скільки часу ми про це дискутуватимемо, у співставленні “екологічних мрій” та реальних можливостей і практики? Було б цікаво почути думки шановного кола фахівців та дослідників.
Щиро, Юлія Усенко
Співзасновниця Всеукраїнської Агенції Інвестицій та Сталого Розвитку